Юридичне співтовариство і державні органи не були підготовлені до «адвокатської монополії», тому багато проблем проявилися тільки після введення змін в законодавстві.

Починаючи з 1 січня 2019 року «адвокатська монополія», тобто виключне право адвокатів на представництво інтересів фізичних та юридичних осіб в судах, поширила свою дію на суди всіх інстанцій та юрисдикцій. За цей час судова практика допомогла ідентифікувати і вирішити безліч проблем, які не були враховані законодавцем при прийнятті відповідних змін до Конституції України та процесуальних кодексів. Серед них примітним є такі висновки: повноваження адвоката можуть бути підтверджені як довіреністю, так і ордером, при цьому в довіреності не обов’язково вказувати статус адвоката, а ордер може бути електронним; до ордеру більше не потрібно прикладати виписку з договору про надання правової допомоги; при відшкодуванні витрат відшкодовується вартість правової допомоги, наданої тільки представником в статусі адвоката; до малозначних справи відносяться в силу природи спору, а не на підставі ухвали суду. Чому ж судова практика склалася саме таким чином?

Підтвердити повноваження  

Більшість проблем, пов’язаних з «адвокатської монополією», виникли у сфері відносності і допустимості доказів, які підтверджують повноваження адвокатів. Процесуальні кодекси України передбачають, що повноваження адвоката підтверджуються довіреністю або ордером про надання юридичної допомоги.

Першою з істотних проблем, пов’язаних з оформленням довіреності, було питання необхідності ідентифікації адвокатського статусу в тексті доручення. Неодноразово суди схилялися до необхідності вказівки в тексті статусу уповноваженої особи – адвоката, а також реквізитів свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Дуже часто судді Верховного Суду дотримувалися позиції, що в довіреності в обов’язковому порядку повинен бути зазначений професійний статус адвоката як представника, аргументуючи це тим, що в іншому випадку суд буде позбавлений можливості вивчити характер правовідносин між довірителем і повіреним і не зможе встановити, чи був уповноважений саме адвокат або просто фізична особа.

Крім того, відповідно до абзацу 4 пункту 26 «Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально засвідчених» передбачається, що довіреність повинна містити ПІБ адвоката, номер і дату видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також інформацію про організаційну формі здійснення адвокатської діяльності. Дані норми Порядку діють і в даний час.

Отже, довгий час касаційні суди України досить неоднозначно вирішували це питання. Однак, така думка була змінена правовою позицією, викладеною Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в справі №908/1101/17, яка полягає в тому, що жодна норма Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», так само як і жодна норма процесуальних кодексів, не встановлює, що в довіреності, виданій на ім’я фізичної особи – адвоката, обов’язково повинно бути зазначено, що такий представник є саме адвокатом. Верховний Суд підкреслив, що важливою є лише вимога, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, мала статус адвоката і отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, тоді як довіреність визначає тільки повноваження адвоката, межі наданих представнику прав і перелік дій, які він може здійснювати для виконання доручення.

На нашу думку, позиція по справі №908/1101/17 є законною, оскільки в силу юридичної сили нормативних актів, підзаконні порядки у сфері нотаріату не можуть суперечити положенням законів.

Самодостатній ордер

Неоднозначним було і питання щодо ордера про надання юридичної допомоги як самостійного документа, який підтверджує повноваження адвоката. Положення процесуальних кодексів України в редакції до 15 грудня 2017 року справді передбачали, що повноваження адвоката як представника могли посвідчуватися ордером. При цьому, до ордеру в обов’язковому порядку повинна була додаватися виписка з договору про надання юридичної допомоги, в якій вказувалися повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Зараз же чинні редакції процесуальних кодексів передбачають, що адвокатський ордер є самостійним документом, до якого не потрібно прикладати виписку з договору. Саме тому, Велика Палата Верховного Суду у справі № П/9901/736/18 констатувала, що ордер, виданий відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом на підтвердження повноважень адвоката, а тому приєднання до нього договору про надання правової допомоги (його копії або виписки з нього) не передбачено чинним законодавством та суперечить йому.

Найбільш позитивним зрушенням у наведеному вище питанні вважаємо можливість отримання адвокатських ордерів онлайн за допомогою електронного кабінету Єдиного реєстру адвокатів України (ЄРАУ). Дане нововведення було прийняте рішенням РАУ №41 від 12 квітня 2019 року, яким викладено в новій редакції «Положення про ордер про надання юридичної допомоги». Завдяки цьому рішенню адвокатам більше не потрібно буде звертатися до органів адвокатського самоврядування для отримання ордерних книг. До того ж електронний ордер формується і вноситься до реєстру в автоматичному порядку, що істотно покращує і спрощує ведення звітності по адвокатській діяльності і оформлення повноважень на представництво. У той же час, вищезазначеним рішенням РАУ передбачено трирічний перехідний період, коли адвокати ще можуть підтверджувати свої повноваження попередніми зразками адвокатських ордерів.

На жаль, в силу того, що зміни в регулюванні питання адвокатських ордерів були прийняті зовсім недавно, відповідна судова практика про онлайн ордери відсутня. Однак, розраховуємо, що на практиці будь-яких проблем з онлайн ордерами не повинно виникнути, оскільки кожен з них буде містити QR-код з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ, отже, суди матимуть можливість самостійно перевірити, чи є ордер дійсним.

Спори про малозначність

Іншим нововведенням процесуальних кодексів, яке стосується «адвокатської монополії», був інститут малозначних спорів. Проблемним тут було питання компенсації витрат на правову допомогу. Відповідно до положень чинного законодавства України, «адвокатська монополія» не поширюється на малозначні і трудові спори.

Однак, відшкодування судових витрат на професійну юридичну допомогу допускається виключно при залученні адвоката як представника учасника справи. Тобто особа, яка в силу положень законодавства має право на представництво його інтересів будь-якою дієздатною фізичною особою, в тому числі представництво юристами-неадвокатами, не має права на відшкодування даного виду судових витрат.

В цьому випадку Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду в справі №759/5037/17 висловив правову позицію, згідно з якою заявник самостійно вирішує питання про вибір свого представника в суді, однак держава гарантує такій особі право на відшкодування витрат на юридичну допомогу, надану виключно адвокатом.

Ще одним проблемним питанням, пов’язаним з малозначними спорами, є питання переходу з розгляду справи в спрощеному позовному провадженні до загального позовного провадження. Згідно з поточними положеннями процесуальних кодексів малозначні спори суперечки розгляду в спрощеному позовному провадженні, однак суд, за власною ініціативою або за клопотанням учасника провадження, може прийняти рішення про розгляд справи в загальному позовному провадженні. Таким чином, виникає питання – перестає справа в такому випадку бути малозначною чи ні і чи можливо представництво в такому разі не тільки адвокатом, а й будь-якою дієздатною фізичною особою, як це належить для малозначних спорів?

Позицію судів з питання визначення моменту, з якого справа починає бути малозначною, не можна назвати однозначною. У справі №623/1083/16 Верховний Суд дотримується позиції, що малозначною справа є в силу притаманних їй властивостей, виходячи з ціни пред’явленого позову і його предмета, без необхідності прийняття окремого судового рішення про віднесення цих справ до відповідної категорії. У той же час, в справі 522/8386/17 Верховний Суд відійшов від попередньої позиції і констатував, що питання про віднесення справи до малозначних і про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження вирішується судом.

На наше переконання, правильною є позиція, згідно з якою справа відноситься до малозначних в силу своїх властивостей і не залежить від ухвали суду, оскільки статті, які регулюють це питання, знаходяться в Загальних положеннях процесуальних кодексів. Ця ж позиція також прийнята Верховним Судом у справі №761/23962/17.

Виправлення на марші

Таким чином, досвід перших років продемонстрував, що юридична спільнота і державні органи не були в повній мірі підготовлені до введення «адвокатської монополії». На жаль, багато проблемних питань були ідентифіковані тільки після введення змін в законодавстві. Але завдяки діяльності оновленого Верховного Суду багато з цих проблем вже вдалося вирішити в позитивному ключі. Разом з тим, не всі законодавчі акти відповідають положенням Конституції України та процесуальних кодексів і потребують доопрацювання і оновлення.

Ян Ахрамович, старший юрист, Андрій Градов, молодший юрист, практика вирішення спорів, спеціально для «Юридичної практики»