Іпотека є не тільки найважливішою складовою інституту забезпечення зобов’язань, але і ключовим елементом кредитних правовідносин. Можна із впевненістю стверджувати, що від прозорості, правової визначеності та єдності підходу законодавчої та судової влади до правовідносин іпотеки безпосередньо залежить динаміка розвитку кредитних відносин. Кожен іноземний або вітчизняний кредитор при підготовці конкретної угоди розраховує усі супутні ризики. І ризики, пов’язані з можливістю застосування іпотеки, в тому числі і можливістю звернення стягнення на її предмет, стоять далеко не на останньому місці. На жаль, на сьогоднішній день юридична практика в цих питаннях ще далека від ідеалу, але певні позитивні тенденції вже є.

Так, на початку лютого 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», який суттєво зміцнив положення банків. Багато законодавчих нововведень було розроблено саме на основі судової практики Верховного Суду. Наприклад, положення частини 5 статті 543 Цивільного кодексу України, яке передбачає, що ліквідація солідарного боржника – юридичної особи або смерть солідарного боржника – фізичної особи не припиняють обов’язки решти солідарних боржників перед кредитором і не змінюють його об’єму та умов виконання, до цього вже було викладено у постанові Верховного суду України від 06.07.2016 у справі № 918/545/13.  Пізніше воно було продубльовано постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного суду від 06.02.2018 року по справі №910/9943/17.

Також важливою є норма, згідно з якою ліквідація боржника – юридичної особи не припиняє поручительство, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника – юридичної особи кредитор встигнув звернутися до суду з позовом до поручителя у зв’язку з порушенням таким боржником зобов’язання.

Не можна обійти увагою важливий висновок Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 18.09.2018 року по справі №921/107/15-г, якою Суд констатував, що наявність судового рішення про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов’язання та іпотеки, а також не позбавляє кредитора права звернути стягнення на предмет іпотеки. На думку суду, у даному випадку мова йде про застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного, але не відновленого боржником належним чином, права, і тому не є подвійним стягненням заборгованості.

Але, незважаючи на посилення прав кредиторів, судова практика не завжди йде шляхом захисту інтересів виключно кредиторів. Досить нетиповою є позиція Касаційного господарського суду у справі №918/1071/15 від 06.09.2018 року. У даній справі Верховний Суд встановив, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не пов’язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог. Суд зазначив, що розмір таких вимог встановлюється, виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру діючих на момент подачі заяви до кредиторських вимог зобов’язань майнового поручительства по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави.

Якщо кредитор-заставодержатель вважає, що фактична вартість предметів застави буде відрізнятися від визначеної договором, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за результатом продажу предмету застави. Після цього вимоги, які не забезпечені заставою, переходять до 4 або 6 черги вимог кредиторів, якщо боржник у справі про банкрутство отримував кредит або надавав фінансову поруку, яка не припинилася, або гасяться (припиняються), якщо боржник у справі був виключно майновим поручителем третьої особи.

В цілому, незважаючи на окремі спірні позиції, можна говорити про позитивні зміни в правовому регулюванні інституту іпотеки в зокрема та кредитних правовідносин в цілому. Посилення позиції кредиторів має позитивно позначитися на можливості повернути вкладені кошти і, як наслідок, на інвестиційному кліматі в країні. Той факт, що законодавець врахував практику, що склалася на момент прийняття зазначеного закону, дозволив запровадити дієві зміни, які посприяють відновленню банківського сектору.

Ігор Кравцов, керуючий партнер, керівник практики вирішення спорів, спеціально для спецвипуску «50 ведущих банков Украины»