За півторарічний строк роботи нового Верховного Суду вищій судовій інстанції вдалося сформувати певну власну практику щодо значного кола питань у сфері корпоративних спорів. Загалом, така практика підтримала вже сформовану усталену практику правозастосування, але водночас були розроблені нові правові позиції з окремих питань.

«Непопулярне» оновлене законодавство

Безперечно, предметом найбільшого інтересу юристів та представників бізнесу є позиція представників Феміди щодо застосування нового Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі — Закон про ТОВ). З моменту набрання чинності Законом про ТОВ минув майже рік, проте до ВС не дійшли справи, в яких аналізувалися б його положення, так би мовити, по суті.

Чи не єдиною підставою для згадування Закону про ТОВ у судових рішеннях судів всіх інстанцій, в тому числі ВС, є визначення часових меж його застосування. Він не застосовується до правовідносин, які виникли до моменту набрання ним чинності (див. п. 4.3. постанови ВС від 09.04.2019 р. у справі №923/650/17).

Одним з неоднозначних положень Закону про ТОВ було те, що стосувалося правового режиму перехідного періоду після набрання чинності цим законом. П. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про ТОВ передбачено, що протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, які не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом.

Поставало питання про те, яким було це законодавство станом на день набрання чинності Законом про ТОВ? Наразі судова практика з цього питання сформульована лише судами нижчих інстанцій, проте будучи певним орієнтиром підходу судів до правозастосування, вона є корисною та інформативною. Отже, суди дійшли висновку, що застосовуваним законодавством станом на день набрання чинності Законом про ТОВ є Закон України «Про господарські товариства» та інші положення законодавства дійсні до їх скасування Законом про ТОВ; до моменту приведення статуту товариства у відповідність до Закону про ТОВ або спливу року з моменту набрання Закону про ТОВ чинності (17.06.2019 р.) переважному застосуванню підлягають норми статуту товариства в частині, що відповідає такому законодавству (див. постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 р. у справі №926/1350/18, постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 р. у справі №910/9575/18).

Скликання загальних зборів

Однією з підстав скасування рішень загальних зборів є порушення порядку їх скликання. Зокрема, такими порушеннями є неповідомлення та/або неналежне повідомлення учасників про проведення загальних зборів.

Аналізуючи окремі справи, ВС дійшов висновку, що особа, яка скликає загальні збори учасників ТОВ, повинна вжити всіх розумних заходів для повідомлення учасників про проведення цих зборів; спосіб повідомлення про проведення загальних зборів повинен забезпечити реальне персональне повідомлення учасника і не бути лише формальним направленням такого повідомлення (постанови ВС від 27.03.2018 р. у справі №904/6983/17, від 25.04.2018 р. у справі №904/6965/17).

Водночас необхідно враховувати інший правовий висновок ВС щодо питання повідомлення учасника про проведення загальних зборів, що змінив своє місцезнаходження, сформульований ВС у постанові від 19.12.2018 р. у справі №922/3946/16.

Суд дійшов до висновку, що учасник товариства, який відповідно до вимог закону обов’язково повідомляється про проведення, дату, час та місце проведення загальних зборів, змінивши місце своєї реєстрації, за таких обставин повинен повідомити товариство про місце своєї реєстрації, фактичне місце проживання або адресу для листування, а також проявити звичайну обачність, поцікавитися станом своїх корпоративних прав; оскаржувані рішення загальних зборів не можуть бути визнані недійсними, якщо позивач не повідомив ТОВ про нову адресу для листування.

Таким чином, ВС поклав певні обов’язки з організації скликання загальних зборів учасників ТОВ на обидві сторони: на товариство та його учасників. Перші зобов’язані забезпечити ефективне інформування учасників, а другі повинні забезпечити теоретичну можливість бути поінформованим у спосіб, передбачений установчими документами.

Право на вихід

ВС своєю практикою змінив усталений підхід до визначення вартості майна для цілей проведення розрахунку при виході (виключенні) учасника з ТОВ. Колишній Верховний Суд України у постанові від 18.11.2014 р. у справі №910/10168/13 дійшов висновку, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, яка визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно до його частки у статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення).

ВС у постанові від 24.04.2018 р. у справі №925/1165/14 відійшов від зазначеної позиції в частині надання учаснику, що виходить, і товариству права вживати заходів для визначення реальної ринкової вартості майна товариства, зазначивши, що у наявності спору між учасником товариства та юридичною особою щодо визначення вартості її майна учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві; сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (ст. 76 ГПК України). До таких доказів належать, зокрема, висновки експертів.

«Обмежений» директор

Дуже часто статути ТОВ передбачають певні обмеження директорів на вчинення ними правочинів від імені товариства. Як правило, такі обмеження стосуються максимальної суми та/або характеру правочину (наприклад, відчуження майна, його застава/іпотека). Вказані запобіжники існують паралельно з положеннями про значні та/або правочини із заінтересованістю.

ВС у своїх рішеннях торкнувся окремих питань визнання недійсними правочинів, вчинених директором з перевищенням повноважень. Зокрема, ВС визнав право учасника оскаржити вчинений товариством (за підписом директора з перевищенням повноважень) правочин, якщо такий учасник обґрунтує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (постанова від 16.05.2018 р. у справі №916/2872/16, від 12.06.2018 р. у справі №927/976/17).

В іншому рішенні ВС можна знайти приклад того, що саме суд визнає порушенням корпоративних прав. У постанові від 02.05.2018 р. у справі №923/20/17 ВС обґрунтував наявність факту порушення корпоративних прав виходячи з таких міркувань: правочин був вчинений директором з перевищенням встановленого статутом обмеження; вчинення правочину мало наслідком погіршення майнового стану підприємства; погіршення майнового стану підприємства призвело до порушення корпоративних прав учасника, який володіючи значною часткою (50%), має право на отримання частки під час розподілу прибутку товариства.

Загалом, аналізуючи правові позиції нового ВС, можна зробити висновок, що суд рухається в напрямку сутнісного підходу до тлумачення норм права, забезпечує реальний захист та відновлення корпоративних прав. Безперечним успіхом ВС є формування дійсно усталеної практики правозастосування, що забезпечує юридичну визначеність корпоративних правовідносин.

Станіслав Родіонов, юрист практики корпоративного права та M&A, спеціально для «Юридичної газети»