Стан справ у виконавчому провадженні змушує стягувача вибирати того виконавця, який має можливість швидко та якісно забезпечити виконання рішень. Сьогодні множинність учасників справи в судовому процесі – досить часте явище. Іноді саме це стає причиною затягування та ускладнення розгляду справи. А далі на учасників чекає стадія виконання рішення…

У зв’язку з прийняттям у 2016 році нового Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» був запроваджений інститут приватних виконавців – нових суб’єктів у сфері виконання судових рішень. Таке нововведення поряд із внесенням суттєвих змін спричинило й нові проблеми, пов’язані з виконанням рішень щодо боржників, які мають декількох кредиторів. На жаль, досі  не всі проблемні питання знайшли належне рішення і чітке врегулювання з боку законодавця.

Можна виділити кілька найбільш актуальних питань виконавчого провадження, пов’язаних з участю багатьох осіб у статусі стягувача.

Незведене зведене провадження

При виконанні декількох рішень судів та/або інших органів, а отже, і наявності декількох виконавчих документів щодо одного боржника стягнення здійснюється на користь кількох стягувачів. У свою чергу, стягувачі у передбачених законодавством випадках можуть звернутися як до державних, так і приватних виконавців.

Так, статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перший виконавче провадження щодо такого боржника, в рамках зведеного виконавчого провадження.

Виконання декількох рішень про стягнення коштів з одного боржника приватним виконавцем також здійснюється в рамках зведеного виконавчого провадження. Однак останнє не має ніякого відношення до зведеного виконавчого провадження, відкритого державним виконавцем або іншим приватним виконавцем. Профільне законодавство взагалі не містить визначення зведеного виконавчого провадження. Закон і профільна інструкція лише вказують на обов’язок об’єднання виконавчих проваджень щодо стягнення грошових коштів з боржника, залишаючи поза увагою провадження, що передбачають, наприклад, звернення стягнення на майно. Часто це призводить до того, що через обмеженість боржника в засобах та/або недостатність майна задовольняються вимоги стягувачів тільки в рамках одного, нехай навіть зведеного, провадження, і залишаються ні з чим стягувачі в інших провадженнях, які не включені в зведене.

Не містить чинне законодавство і конкретизації з питання взаємодії приватних виконавців як між собою, так і з державними виконавцями.

Зазначена проблема знайшла своє відображення і в судовій практиці. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 грудня 2018 року по справі № 904/7326/17 зазначила, що пунктом 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» і пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено основні принципи як диспозитивності, так і обов’язковості при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

При цьому, на думку Великої Палати, застосування правила про обов’язкову передачу виконавчого провадження від приватного виконавця до державного або навпаки тягне за собою порушення принципу саме диспозитивності, що виражається в праві стягувача вільно і самостійно вибрати виконавця, передбаченого законом. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що системи державного і приватного виконання судових рішень не є рівноцінними і замінними, оскільки умови співпраці з державним і приватним виконавцем істотно відрізняються.

При зверненні до приватного виконавця стягувач може користуватися такими можливостями, як обов’язкове страхування цивільної відповідальності приватного виконавця, фінансування виконавчих витрат за рахунок приватного виконавця, можливість встановлення з приватним виконавцем розміру додаткової винагороди в договірному порядку, своєчасне покриття витрат, пов’язаних зі здійсненням виконавчих дій. Тобто можна у передбачений законом спосіб вплинути на ефективність примусового виконання, відповідну мотивацію приватного виконавця, чого не можна зробити при вчиненні виконавчих дій органами державної виконавчої служби, оскільки орган державної виконавчої служби у разі недостатності авансового внеску завжди вимагає покриття додаткових витрат за рахунок стягувача в терміни, визначені законом, і не дає можливості встановити в договірному порядку розмір винагороди для виконавця.

Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2019 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 750/1590/18, також дійшов висновку, що положення Закону України «Про виконавче провадження» не зобов’язують приватного виконавця передавати виконавче провадження, яке знаходиться у нього на виконанні, державному виконавцю на тій підставі, що той відкрив перше виконавче провадження щодо того самого боржника.

Таким чином, на даний момент обов’язок передачі виконавчого провадження щодо одного боржника від приватного до державного виконавця або навпаки не встановлений ​​ні законом, ні приватною практикою. Відсутній й обов’язок об’єднання виконавчих проваджень, що здійснюються різними приватними виконавцями.

Арешт на арешт

Однак звідси випливає наступна проблема – множинність арештів, накладених різними суб’єктами виконання рішень. Так, існування виконавчих проваджень щодо одного й того ж боржника одночасно у кількох виконавців (державних і приватних) може привести до накладення декількох арештів, списання коштів або передачі на реалізацію одного і того ж майна боржника. На практиці фактичну можливість списати кошти або звернути стягнення на майно матиме лише той виконавець, який першим наклав арешт і пред’явив платіжну вимогу, виставив арештоване майно на реалізацію.

Цивільним кодексом України встановлено, що в разі одночасного надходження до банку розрахункового документу, наданого відповідно до умов обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, та  іншого розрахункового документу, на підставі якого здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку клієнта позачергово за розрахунковим документом, наданим відповідно до умов такого обтяження. У разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів, наданих відповідно до умов обтяжень, предметом яких є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, банк списує кошти з рахунку клієнта за такими розрахунковими документами згідно з пріоритетом відповідних обтяжень.

Аналогічні норми містять нормативні акти в сфері банківського законодавства.

Через множинність арештів ускладнюється і процедура реалізації арештованого майна, оскільки при наявності арештів, накладених в інших провадженнях, виконавець, навіть при бажанні виставити майно на торги, повинен вживати заходів щодо врегулювання пов’язаних з ними питань.

Хто перший встиг

Загальною проблемою, актуальною в разі стягнення на користь кількох стягувачів, є розподіл стягнутих з боржника сум. Проблематика викликана тим, що відповідно до закону при розподілі грошових сум у разі, коли стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються між стягувачами в певній черговості.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. Якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачу сумі. Як результат, в разі якщо стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів вже для першої черги буде недостатньо, то всі наступні черги взагалі втрачають шанс задовольнити свої вимоги.

Ще більш примарним такий шанс стає при наявності одночасно відкритих виконавчих проваджень у різних державних і приватних виконавців, адже тут виграє лише спритний. Таким чином, сьогоднішній стан справ вимагає саме від стягувача максимальної активності, яка повинна полягати не тільки в отриманні і своєчасному пред’явленні виконавчого документу. Стягувач має вибрати того виконавця, який дійсно має можливість швидко та якісно забезпечити виконання рішень. Допомогти в цьому може вільний доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, інших відкритих ресурсів з метою перевірки вже наявних виконавчих проваджень, арештів і т.п., адже саме від правильності вибору виконавця залежать перспективи стягнення.

Олександр Кренець, радник, та Артур Вольф, помічник юриста, практика вирішення спорів, спеціально для «Юридичної практики»