Як і в багатьох  інших країнах, державна влада в Україні поділяється на законодавчу, виконавчу та судову. Суд як правовий інститут покликаний забезпечувати права, свободи та законні інтереси людини, створити необхідні гарантії для їх реалізації та виробити дієвий механізм їх захисту в разі порушення. І все це – через здійснення правосуддя. Проте справедливо розсудити сторони часто виявляється недостатнім для захисту їх прав. Рішення суду ще необхідно виконати. І те, чи досягне людина або організація бажаного результату, чи буде завершеним для неї акт правосуддя, великою мірою залежить від роботи окремої галузі законодавства – виконавчого провадження. Навіть Європейський суд з прав людини зазначає, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід’ємна частина «судового процесу» для реалізації статті 6 Європейської конвенції з прав людини, якою передбачено виконання судових рішень, що не можуть залишатися невиконаними.

Основи законодавчого регулювання

Головними нормативно-правовими актами, якими регулюється виконавче провадження, є Закони України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», актуальні редакції яких діють з 2016 року. Більш детально деякі положення зазначених в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України.

Відповідно, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, що діє в системі Міністерства юстиції України з 1999 року, та на приватних виконавців, що почали функціонувати, фактично, в минулому році. Їх завданням є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Підставою для примусового виконання є отриманий стягувачем виконавчий документ. Він може бути пред’явлений до примусового виконання протягом трьох років з дати видачі.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником чинне законодавство іменує фізичну або юридична особу, держава, що визначені виконавчим документом, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.

Реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження. Доступ до неї є вільним та безоплатним, забезпечується Міністерством юстиції України на своєму офіційному веб-сайті у мережі Інтернет. Автоматизована система надає можливість  перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово.

Виконавче провадження фінансується за рахунок таких платежів:

  • авансового внеску, який стягувач сплачує до моменту подання заяви про примусове виконання (2% від суми стягнення для вимог майнового характеру);
  • виконавчого збору (для державних виконавців) та основної винагороди (для приватних виконавців), що стягується в розмірі 10% від суми стягнутого з боржника;
  • коштів на витрати виконавчого провадження, стягнутих з боржника.

Порядок виконання рішення суду

Для ініціювання виконавчого провадження зацікавлена сторона (стягувач) повинна отримати виконавчий документ. Закон визначає чимало видів виконавчих документів, найбільш типовими з яких є виконавчі написи та накази, ухвали та постанови судів, виконавчі написи нотаріуса, постанови виконавця.

Після отримання виконавчого документу стягувач готує заяву про відкриття виконавчого провадження, сплачує авансовий внесок на витрати виконавчого провадження, прикладає виконавчий документ та подає цей пакет в державну виконавчу службу чи приватному виконавцю.

Далі виконавець має відкрити виконавче провадження, якщо документи відповідають чинному законодавству та подані коректно. Про відкриття виконавчого провадження складається відповідна постанова. У майнових спорах разом з відкриттям виконавчого провадження може накладатися арешт на майно боржника, про що також виноситься відповідна постанова.

Заходами примусового виконання вважаються:

  • звернення стягнення на майно боржника;
  • вилучення у боржника певних предметів і передача їх стягувачу;
  • інші заходи, передбачені рішенням суду.

Для проведення виконавчих дій виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, працівники поліції, представники інших органів і установ у порядку, встановленому законом.

У разі невиконання законних вимог виконавця винну особу може бути притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Новели галузі

Останні серйозні зміни виконавчого провадження були започатковані реформою 2016 року, коли були прийняті Закони України «Про виконавче провадження» та «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Незважаючи на, здавалося б, достатній строк для зміни ситуації на практиці в кращу сторону, новації на сьогодні не стали відчутними.

Найбільш суттєвим кроком стало введення інституту приватних виконавців. Ідеологи реформи передбачали, що має кардинально поліпшитись ситуація з виконанням рішень національних судів, відповідні показники успішного завершення проваджень за якими були дуже низькими. Проте на сьогодні результатом роботи приватного виконання є зростання частки виконаних рішень у господарських і цивільних спорах на 12%, що тепер складає показник, пишатися яким все одне не варто – 18%. Загальна сума виконавчих документів, що перебувають в роботі у приватних виконавців, не дотягує й до 1 мільярда гривень, а кількість завершених виконавчих проваджень по всій Україні становить менше 300 справ. Опанувати ж нову професію та розпочати діяльність приватного виконавця за майже 2 роки змогли лише близько 100 осіб. А за підрахунками більшості експертів Україні необхідно від 3000 до 4000 приватних виконавців щоб досягти двох цілей: суттєво покращити відсоток успішно виконаних рішень та скласти реальну конкуренцію державним виконавцям. Отже, ми бачимо доволі повільні темпи реформування, проте сподіваємось, що найскладніші етапи вже пройдено і надалі процес проходитиме швидше.

Також на сьогодні існують певні колізії в роботі приватних виконавців, вирішити які найближчим часом прагне Міністерство юстиції України. Зокрема, вони стосуються об’єднаних проваджень, в яких беруть участь і приватні, і державні виконавці. Проект із зазначеними змінами готується до подання на розгляд парламенту.

Взагалі, приватним виконавцем може бути громадянин України, який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту не нижче рівня магістра, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше двох років і склав кваліфікаційний іспит. Для організації складання кваліфікаційного іспиту, прийняття рішення про видачу посвідчення приватного виконавця створюється спеціальна Кваліфікаційна комісія. Дані про всіх приватних виконавців, які отримують відповідні посвідчення, вносяться в Єдиний реєстр приватних виконавців, адміністрування якого здійснює Міністерство юстиції України. Закон обмежує повноваження приватного виконавця щодо виконання певного виду рішень, як правило, соціально чутливих та пов’язаних з державою, державними органами. Контроль за діяльністю приватних виконавців здійснює Дисциплінарна комісія.

Іншим нововведенням є створення Єдиного реєстру боржників. Він повинен сприяти ефективності виконавчого провадження та взаємодії виконавців з іншими органами. Єдиний реєстр боржників – це систематизована база даних про боржників, яка є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов’язання боржників та запобігання відчуження боржниками майна. Відомості про боржників в цьому реєстрі є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. За задумом, в разі намагання боржника, який є в реєстрі, зареєструвати речове право на нерухоме майно, реєстратор, що здійснює таку реєстрацію, повинен йому відмовити.

Ще однією новелою примусового виконання рішень стало скасування строків самостійного виконання рішень для боржника. До прийняття нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження вказувався строк до 7 днів (у разі виконання рішення про примусове виселення – до 15 днів)  про  необхідність боржнику самостійно виконати  рішення. Сьогодні ж примусове виконання рішення починається відразу з дня відкриття виконавчого провадження. Такий підхід видається доволі позитивним, оскільки має фінансово стимулювати боржників виконувати рішення суду або інших органів вчасно, не допускаючи примусового виконання рішення. Адже в протилежному випадку боржник сплатить на 10% більше від суми стягнення в якості виконавчого збору. Кредитору ж новела надає більше шансів задовольнити свої вимоги в принципі, оскільки відсутній час, який боржник може використати для фактичного уникнення від відповідальності.

Нововведення стосуються й зміни строків у виконавчому провадженні. Зокрема, встановлено нові строки пред’явлення виконавчого документа до виконання та загальний строк виконавчого провадження. Загальний строк пред’явлення виконавчих документів збільшено з 1 року до 3, проте є ряд виключень. Щодо строку здійснення виконавчого провадження, то в попередній редакції Закону України «Про виконавче провадження» було визначено шестимісячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру – двомісячний строк. У новому ж законі такі строки взагалі не встановлюються. Проте визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо здійснені протягом року виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника виявилися безрезультатними.

Загалом, у будь-якій правовій державі без остаточного виконання судового рішення право на доступ до правосуддя залишається неефективним та ефемерним, конституційні гарантії захисту прав людини зводяться до фіктивних приписів на папері, а справедливе рішення суду втрачає значну долю своєї цінності. Тому сьогодні виконавче провадження в Україні можна вважати не лише самостійною сферою юридичної діяльності, а й показником загального процесу реформ в державі в принципі.

Ігор Кравцов, Керуючий партнер, керівник практики вирішення спорів, спеціально для довідника Ukrainian Law Firms 2018