Одним з напрямків у сфері злиття та поглинання (М&А), який знову набуває популярності в Україні, є приватизація державного та комунального майна. Специфіка залучення юристів для угоди приватизації полягає в необхідності постійної взаємодії з державою як власником приватизованих активів  й контролю за дотриманням усіх формальностей на кожному етапі приватизаційних процесів.

Прозора, швидка, вигідна приватизація — це можливість залучити інвестиції в країну для держави й придбати цікаві активи для інвесторів. Для досягнення зазначених цілей у 2018 році був прийнятий Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна» (далі – Закон), який спростив процедури приватизації, а також ввів нові механізми та інститути (наприклад, залучення радників на стадії підготовки підприємств до приватизації, можливість укладати договори купівлі-продажу з іноземного права).

Дані зміни вже дали деякі позитивні плоди у вигляді запуску ринку малої приватизації. Водночас на практиці залишається ряд проблем з реалізацією положень Закону та відповідної правозастосовчої практики, які не дозволяють ефективно здійснити приватизацію і збільшувати кількість відповідних угод на ринку. Це, зокрема, підтверджується показниками приватизації — план виконаний на 2,1% відповідно до показників Міністерства фінансів України. Нижче ми аналізуємо деякі з основних проблем приватизації як частини ринку M&A.

Переліки заборонених об’єктів

Головна проблема великої приватизації на даний момент — невеликий попит через відсутність дійсно цікавих пропозицій. Інвесторів особливо цікавлять об’єкти, які знаходяться під загальною забороною приватизації. Багато з таких об’єктів вже давно не мають стратегічного значення і не забезпечують потреби органів державної влади, але продовжують  неефективно керуватися, а тому повинні бути виключені з переліку об’єктів, які не підлягають приватизації.

На даний момент на розгляді Верховної Ради України перебуває законопроєкт, що передбачає істотне зменшення переліку об’єктів, які не підлягають приватизації. Безумовно, прийняття такого закону з мінімальним переліком об’єктів, які не підлягають приватизації, призведе до активізації інвесторів і зростання кількості угод на ринку M&A.

Безініціативність органів

Початок приватизаційного процесу будь-якого підприємства пов’язане з включенням такого підприємства до переліку об’єктів, які підлягають приватизації (для об’єктів малої приватизації за рішенням Фонду державного майна України (ФДМУ), а великий – за рішенням Кабінету міністрів України (КМУ). Закон фактично надає інвестору (потенційному покупцеві) можливість ініціювати приватизацію будь-якого підприємства, яке не заборонене до приватизації, шляхом подання відповідної заяви ФДМУ. ФДМУ в свою чергу узгоджувати включення до переліку з органом управління.

На жаль, вже на цих початкових етапах інвестори стикаються з відсутністю відповідей або безпідставними відмовами ФДМУ і, що більш часте, органів управління на заяви про включення підприємства до переліку об’єктів, які підлягають приватизації.

Аналогічні явища спостерігаються і на більш пізніх стадіях: безпідставні затримки з прийняттям рішення про приватизацію, передачі функцій управління активами від органів управління до ФДМУ, створення аукціонної комісії.

Будь-яка така бездіяльність змушує інвестора або припинити спроби приватизації даного його об’єкта, або звернутися до обтяжливих заходів щодо оскарження бездіяльності ФДМУ й органів управління в суді. Друге, у свою чергу, вимагає залучення судових юристів на самих ранніх стадіях потенційної угоди.

Доступ до даних, аудит

Попит з боку іноземних інвесторів є, більш істотним він виявився на внутрішньому ринку держави. Але продажі все одно не відбуваються. Крім вищевказаних причин, на ситуацію впливають погане інформування про об’єкти й відсутність достатньої інформації про об’єкти в загальнодоступних джерелах. Реальною інформацією про стан і вартості активів володіють, як правило, або представники місцевої влади, або пов’язані з ними бізнесмени.

У зв’язку з цим, при перевірці активів у рамках приватизації вкрай бажано не обмежуватися збором даних про об’єкти, які продаються в публічних реєстрах, а також робити запити на отримання необхідної інформації від ФДМУ і органів управління. У той же час детальний дью ділліджінс об’єктів малої приватизації може бути ускладнений через бездіяльность державних органів, які можуть відповідати на запити «відписками» або зовсім ігнорувати їх, терміни малої приватизації — оголошення про продаж публікується у проміжок часу від 20 до 35 днів до запланованої дати торгів, що не дозволяє зібрати всю необхідну інформацію (зокрема, шляхом відправки публічних запитів).

Також при оцінці привабливості об’єктів нерухомості вкрай важливо звертати увагу на наявність прав оренди  майно, яке продається, оскільки умови приватизації передбачають обов’язкову умову щодо збереження орендних відносин між новим покупцем і поточним орендарем.
Зовсім інша ситуація з об’єктами великої приватизації: при їх підготовці до приватизації повинні залучатися радники, які покликані провести повне вивчення активу, виявити всі можливі ризики, забезпечити їх мінімізацію і реструктуризацію об’єкта для підвищення його інвестиційної привабливості. Потенційний же покупець має право ознайомитись з інформаційним пакетом  об’єкту до початку торгів.

Водночас, процедури залучення радників були довгий час заморожені через накладення відповідних заборон українськими судами за позовами інших претендентів на роль радників (скасовані в липні поточного року). Тому ефективність їх залучення ми зможемо оцінити лише в найближчому майбутньому.

Аграрний сектор

Аграрні підприємства, які належать державі, одночасно є найменш рентабельними для держави (з огляду на неефективне використання ресурсів, неформальній передачі земель на обробку третім особам) і досить цікавими для потенційних інвесторів.

У цьому аспекті найбільш складним залишається питання, пов’язане з землею, яка, як правило, використовується державними підприємствами на праві постійного користування. У відповідності до статті 25 Земельного Кодексу України, при приватизації земля таких підприємств підлягає поділу на паї, що фактично виключає можливість отримання підприємством прав на землю і нівелює їх цінність. На даний момент потенційним інвесторам, які намагаються приватизувати аграрні підприємства, для збереження прав на землю доводиться вдаватися до різних нестандартних правових механізмів.

Дане питання має бути вирішене при запуску ринку земель в Україні, який відкладається з року в рік.

В цілому проблеми на ринку приватизації не є нерозв’язними, а з урахуванням прогресивних положень Закону ситуація може бути в значній мірі поліпшена шляхом скорочення переліку підприємств, які не підлягають приватизації, а також розвитку відповідних ініціатив з боку правозастосовних органів — ФДМУ й органів управління.

Дмитро Гронь, радник, спеціально для видання «Юридическая практика»