Найбільше дискусій у зв’язку із прийняттям нової редакції постанови викликали зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 р. № 1716 «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності». І не дивно, адже постанова передбачає істотне (від 3 до 9 разів) збільшення зборів за дії, пов’язані із набуттям, підтриманням чинності та розпоряджанням правами на такі об’єкти права інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, кваліфіковані зазначення походження товару та топографії інтегральних мікросхем.

Детально з існуючою та новою редакціями постанови можна ознайомитися за відповідними посиланнями (редакція до 18.07.2019 р. та редакція з 19.07.2019 р.).

Професійна спільнота (патентні повірені та юристи, що спеціалізуються на праві інтелектуальної власності) та українські виробники занепокоєні таким різким підвищенням зборів в один голос заявляють про те, що запропоновані розміри зборів не відповідають ринковим умовам, не забезпечують балансу інтересів різних категорій правовласників, зокрема є дискримінаційними у відношенні суб’єктів малого та мікробізнесу.

Ба більше, правовий аналіз процесу прийняття постанови дає підстави стверджувати, що її було прийнято з порушенням вимог законодавства: а саме без громадського обговорення проєкту постанови та без урахування попередніх пропозицій та зауважень професійної спільноти та бізнесу та без належного техніко-економічного обґрунтування.

Також, одним з аргументів проти прийняття постанови є відсутність прозорого механізму розподілу отриманих зборів.

Відповідно до редакції постанови, надходження від зборів мають цільове призначення і в установленому Мінекономрозвитку порядку використовуються виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Редакція ж постанови, що набирає чинності з 19.07.2019 р. передбачає начебто уточнення, а, насправді, розширення цільового використання надходжень від зборів. Зокрема, передбачається що збори використовуватимуться, окрім як на забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, також на (1) фінансування заходів з легалізації комп’ютерних програм в органах виконавчої влади, та (2) наповнення фонду державного стимулювання створення і використання винаходів (корисних моделей), промислових зразків.

Постає питання: наскільки справедливим є таке розширення напрямків використання коштів та чи відповідає воно поставленій задачі — стимулювання розвитку інноваційної економіки.

Основний напрямок використання коштів – забезпечення функціонування і розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності — питань не викликає: від наявності та якості роботи відповідних органів державної влади, закладів експертизи, навчальних закладів та наукових установ прямо залежить належне функціонування системи правової охорони інтелектуальної власності відповідно до вимог суспільства, національних законів та зобов’язань України за міжнародними договорами.

Проте, наскільки справедливим та обґрунтованим є покладення на інноваторів фінансового тягаря пов’язаного з легалізацією програмного забезпечення всіх органів виконавчої влади України? Чому саме їхнім коштом? Яке цьому логічне та економічне обґрунтування? Чому саме ті особи, які створюють та опікуються охороною інтелектуальної власності та чию інтелектуальну власність у даному випадку порушує найбільший український «пірат» ще й мають за це платити? На жаль, ані сама постанова ані пояснювальна записка до неї не містить відповідей на ці запитання.

Ми пам’ятаємо, що саме революційні технології та нові способи ведення бізнесу є рушієм якісного перетворення економіки з сировинної на інноваційну. Успішні держави намагаються використати сировинну складову економіки (за її наявності) для розвитку інноваційної. Але Україна обирає власний шлях.

Тому, ще більші питання викликає спрямування частини надходжень від зборів до фонду державного стимулювання створення і використання винаходів (корисних моделей), промислових зразків. Критику системи “стимулювання” (в цьому контексті не можу не брати в лапки це слово) можна почати з аналізу власне назви фонду. Але упустимо цей момент. В результаті узагальнення інформації щодо того, як же працює запропонована державною система «стимулювання» вимальовується наступна схема картина.

  • Частина надходжень від зборів акумулюється в фонді «стимулювання».  До речі, невідомо яка це буде частка надходжень. Адже постанова не містить жодного принципу розподілу надходжень між «забезпеченням функціонування», «легалізаціє» та «стимулюванням». Зручно, адже таким чином цю частку можна буде варіювати в залежності від потреб «стимулювання».
  • Державна експертна рада (читай чиновники з МЕРТу) із запропонованого списку обирають винаходи, корисні моделі та промислові зразки, створення та використання яких необхідно «стимулювати»,
  • Відібрані проєкти отримують допомогу у вигляді УВАГА! різноманітних консультаційних послуг, що надаються державним центром підтримки технологій та інновацій. На суму до пів мільйона гривень, до речі.
  • Фактичні кошти на «стимулювання» отримують експерти державних центрів підтримки за надання тих чи інших послуг.

Тобто, потенційний бізнесмен-інноватор фактичної грошової допомоги не отримує. А отримує по суті комерційні послуги. Від держави. Отже, замість забезпечення функціонування ринку послуг у сфері інтелектуальної власності держава намагається перебрати частину цього ринку на себе. Перекладаючи кошти, отримані у вигляді зборів з однієї кишені в іншу.

Принаймні, саме таке бачення розповсюджене в професійній спільноті фахівців у сфері права інтелектуальної власності. Щоправда, поки не зрозуміло, чиєю саме буде ця кишеня.

Олександр Молотай, партнер, керівник практики інтелектуальної власності, спеціально для порталу «Юрліга»