6 червня 2018 року Ігор Кравцов, керівник практики вирішення спорів EVRIS, виступив з доповіддю перед студентами-слухачами Школи судової практики Legal High School та розповів про особливості забезпечувальних заходів у КАС України.

Забезпечення позову є класичним інститутом судового процесу, який застосовувався ще у римському праві. Мета цього інституту — охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Сутність забезпечення позовних вимог зводиться до обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб. Ігор Кравцов констатував: за правовою природою забезпечення позову — це дискреційні повноваження суду, що надають йому можливість обирати між певними альтернативами.

До компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин. За словами лектора, спір вважається публічно-правовим, якщо хоча б одна його сторона здійснює публічно-владні управлінські функції (і спір виник у зв’язку з виконанням або невиконанням зазначених функцій), надає адміністративні послуги на підставі законодавства (і спір виник у зв’язку з наданням або ненаданням зазначених послуг) або є суб’єктом виборчого процесу чи референдуму (і спір виник у зв’язку з порушенням її прав у такому процесі). Ігор Кравцов підтвердив свої слова практичними нормами, відзначивши, що у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20 травня 2013 року зазначено: «Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб’єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій».

Серед принципів адміністративного судочинства лектор зробив наголос на принципі офіційності (офіційного з’ясування обставин справи), що свідчить про активну позицію суду щодо з’ясування всіх обставин у справі, та зазначив, що в адміністративному судочинстві діє презумпція винуватості суб’єкта владних повноважень — обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на нього.

На думку Ігоря Кравцова, питанню забезпечення позову в КАС України приділяється досить багато уваги. Підставою використання цього інституту може бути заява про забезпечення позову, подана учасником справи, чи власна ініціатива суду, що не дозволено ЦПК України та ГПК України.

Лектор зазначив, що між частинами статті 150 КАС України є певна колізія, оскільки частина 2 цієї статті дозволяє використання заходів забезпечення позову на всіх стадіях судового процесу, а частина 3 — тільки в суді першої чи апеляційної інстанції. Однак 16 квітня цього року у своїй постанові у справі №817/3067/15 Верховний Суд вирішив це питання на користь частини 3 статті 150 КАС України.

Пан Кравцов деталізував порядок написання, подання та розгляду заяви про забезпечення позову і додав, що перелік наведених у КАС України видів заходів забезпечення позову є виключним і не може бути доповненим іншими видами.

Слухачі мали можливість порівняти види забезпечення позовних вимог у різних процесах та дійшли висновку, що такий із них, як зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, не згадується в жодному процесуальному кодексі, окрім КАС України.
Так, у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №766/8195/17 та від 5 квітня 2018 року у справі №826/14428/17 Верховний Суд зазначив, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має пересвідчитись у тому, що між сторонами справді виник спір та є реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із такою заявою, позовним вимогам.