03 липня 2018 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (далі – Закон), яким суттєво змінюються правила гри на вітчизняному ринку кредитування.

Законом вноситься ряд комплексних змін до положень Цивільного кодексу, Законів України «Про Іпотеку», «Про заставу», «Про банки і банківську діяльність» та ряд інших, якими встановлюються нові або закріплюються вже існуючі у судовій практиці інструменти, направлені на захист банківського сектору від недобросовісних позичальників.  Найважливіші зміни та доповнення ми пропонуємо оглянути нижче.

У правовідносинах поруки

Викладено у новій редакції частину третю статті 554 Цивільного Кодексу: «особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того ж самого зобов’язання, є солідарними боржниками та відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договорами поруки».

Змінено положення частини першої статті 559 Цивільного Кодексу щодо припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника (а разом із ним і поручителя). На відміну від попередньої редакції, яка передбачала собою повне припинення поруки, Законом встановлено, що після таких змін основного зобов’язання без згоди поручителя – порука не припиняється, а поручитель несе відповідальність за порушення зобов’язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов’язання.

Внесено зміни до частини четвертої статті 559 Цивільного Кодексу щодо строку пред’явлення позову до поручителя: строк збільшено із 6 місяців до 3 років із моменту від дня настання строку (терміну) виконання основного зобов’язання боржником.

Відтепер ліквідація боржника-юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення боржника-юридичної особи, кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв’язку з порушенням таким боржником зобов’язання (частина п’ята статті 559 Цивільного кодексу).

У правовідносинах кредитування

Законодавцем встановлюються нові правила щодо змінюваної процентної ставки по кредиту (нова редакція частини четвертої статті 10561 Цивільного Кодексу).

Якщо інше не встановлено законом, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитодавець самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов’язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов’язаний письмово повідомити позичальника, а у разі збільшення процентної ставки – поручителя та інших зобов’язаних за договором осіб, про зміну процентної ставки протягом 15 календарних днів, що слідують за датою, з якої застосовується нова ставка.

У випадку незгоди позичальника зі збільшенням процентної ставки, позичальник зобов’язаний погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про збільшення процентної ставки. З моменту погашення заборгованості в повному обсязі за кредитним договором зобов’язання сторін за таким договором припиняються.

У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі визначається максимальний розмір процентної ставки, що може бути застосований.

У правовідносинах, що виникають із договорів застави (іпотеки)

З дня набрання законної сили, сторони іпотечного договору будуть мати можливість самостійно врегулювати у договорі питання щодо належного способу обміну повідомленнями. Дана зміна, прогнозовано, повинна вирішити проблему щодо належного повідомлення іпотекодавця про вимогу іпотекодавця про усунення порушення основного зобов’язання. До внесення змін іпотекодавець міг ухилятись від отримання відповідної вимоги – чим фактично блокував можливість позасудового врегулювання стягнення на предмет іпотеки.

Серйозні зміни торкнуться саме позасудового врегулювання спору між кредитором та боржником. Відтепер після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання:

  • боржником – фізичною особою основного зобов’язання є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя;
  • боржником – юридичною особою або фізичною особою-підприємцем основного зобов’язання є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки, договором про надання кредиту чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (в тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення відбувається за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (в тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов’язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилась невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки. До внесення відповідних змін позасудове стягнення декількох предметів іпотеки, що передані у забезпечення одного зобов’язання, носило великі ризики, оскільки попередні редакції Закону «Про іпотеку» встановлювали недійсність основного зобов’язання (і як наслідок – недійсність похідних зобов’язань) після завершення позасудового врегулювання за іпотечним договором хоча б на 1 із декількох предметів іпотеки.

Новим Законом суттєво доповнено статтю 37 Закону «Про іпотеку» та встановлено, що Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

При цьому існування будь-яких обтяжень нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виникли після його передачі в іпотеку, не перешкоджає зверненню стягнення на такий предмет, а існуючі обтяження, обмеження, арешти чи інші заборони залишаються дійсними щодо предмету іпотеки після реєстрації права власності (правило розповсюджується на правовідносини, у яких іпотекодержателем виступає банк, банк у ліквідації, НБУ або фінансова установа).

Новим законом встановлено, що у разі визначення судом способу реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмету іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Варто зазначити, що до прийняття даного Закону відсутність визначеної ціни предмета іпотеки у судовому рішенні була однозначною підставою для його скасування судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» застосовуватиметься до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після набрання ним законної сили.

Зміни, що встановлені Законом, мають значно покращити ситуацію на ринку іпотечного кредитування, а зі зменшенням системних ризиків для банків нові правила закладуть фундамент для майбутнього зменшення вартості кредитування як для бізнесу, так і для населення.

Ігор Кравцов, керівник практики вирішення спорів, спеціально для «Юридичної газети»