20 вересня у Відні зібралися європейські фахівці з енергетичного права для обговорення трендів, проблем та напрямків його розвитку. Серед учасників заходу, 7th Vienna Forum on European Energy Law, був новопризначений керівник практики енергетики та природних ресурсів Іван Бондарчук.

Для EVRIS захід такої спеціалізації – щось нове та цікаве, а тому відразу по приїзду попросили Івана поділитися своїми враженнями почутого.

Українські питання займали провідне місце: відокремлення (т.зв. анбандлінг) оператора газотранспортної системи, ринок електроенергії, незалежність регулятора – за цими процесами уважно спостерігають європейські колеги.
Проте однією з найгарячіших тем для обговорення стала так звана справа OPAL та принцип енергетичної солідарності.

Газопровід OPAL використовується для передачі газу від газопроводу Nord Stream 1 через територію Німеччини до країн Центральної та Східної Європи. З 2011 року Газпром мав право використовувати до 50% потужності OPAL. Проте у 2016 році Єврокомісія дозволила російській компанії збільшити цю частку до 80%.

У відповідь на це польський газопостачальник PGNiG звернувся до суду, стверджуючи, що нове рішення Єврокомісії прийняте з порушеннями принципу «енергетичної солідарності».

На початку вересня Європейський Суд Справедливості виніс рішення на користь польського газопостачальника PGNiG у спорі проти Єврокомісії та Газпрому і визначив чіткі правила застосування принципу «енергетичної солідарності», що передбачений у статті 194 Угоди про Функціонування ЄС.

Суд наголосив, що Євросоюз та його члени під час прийняття рішень у сфері енергетичної політики повинні намагатися уникати заходів, які зачіпають інтереси ЄС та інших держав-членів щодо безпеки та економічної доцільності енергопостачання, а також диверсифікації пропозицій на ринку для забезпечення конкуренції.

Такий підхід не означає, що країни повинні утриматися від будь-яких рішень, що можуть мати згадані наслідки. Натомість, «енергетична солідарність» вимагає, щоб інституції ЄС та держави-члени в контексті здійснення своєї політики враховували інтереси як ЄС і окремих держав-членів, а також і шукали баланс інтересів у випадку конфлікту.[1]

З урахуванням такої логіки Суд скасував рішення Єврокомісії 2016 року про збільшення частки Газпрому у використанні потужностей OPAL тому, що під час його прийняття Єврокомісія не проаналізувала та не оцінила його вплив на газові ринки та інтереси Польщі, Литви, Латвії та інших країн Східної Європи (зокрема, щодо необхідності у збільшенні потужностей газопостачання в умовах відсутності зростання попиту), тобто порушила принцип «енергетичної солідарності».

У ЄС відзначають, справа OPAL має більш ніж ситуативне значення. Рішення суду не лише зменшує можливості доступу Газпрому до газопроводу OPAL. Воно встановило новий стандарт для обґрунтованості будь-яких рішень у сфері енергетики в ЄС.

При цьому, справа OPAL у декількох аспектах може мати вплив і на Україну

В першу чергу, з огляду на переговори з Газпромом. Рішення Суду позбавило Газпром можливості використання додаткових потужностей OPAL, що необхідні для збільшення обсягів поставок газу через Nord Stream 1 та припинення транзиту через Україну. Відтак, це посилює позиції України у переговорах щодо нового контракту на транзит природного газу до ЄС.

Також, згідно логікою «енергетичної солідарності», що запропонована судом у справі OPAL, Єврокомісія повинна буде врахувати інтереси країн східної Європи і під час розгляду питання доступу Газпрому до газопроводу EUGAL, що необхідний для передачі газу від Nord Stream 2. Це, у свою чергу, може стати додатковим викликом для реалізації цього проєкту.

Однак, є ще один важливий аспект. Він стосується української практики розробки й прийняття політик у сфері енергетики.

Річ у тім, що Угода про Асоціацію між Україною та ЄС містить положення, що за змістом близькі до тих, якими Договір про Функціонування ЄС закріплює принцип «енергетичної солідарності». Так, преамбула Угоди стверджує, що її сторони віддані посиленню енергетичної безпеки, сприянню розвиткові належної інфраструктури та посиленню ринкової інтеграції та регуляторної адаптації до ключових елементів acquis ЄС, а стаття 328 передбачає взаємне співробітництво шляхом створення ефективних механізмів вирішення потенційних кризових ситуацій в енергетиці у дусі солідарності.

Подібні положення містить і договір про заснування енергетичного співтовариства, що з 2011 року є чинним для України, і своїй преамбулі підкреслює рішучість сторін у заснуванні інтегрованих ринків електроенергії й природного газу на основі спільних інтересів і солідарності.

Тому Україна, у пошуках підтримки з боку Європейських партнерів, повинна відповідати взаємною «солідарністю», що після рішення OPAL стає більше ніж просто формулюванням міжнародних договорів.

Йдеться про дотримання стандартів обґрунтованості та комунікацій з інституціями ЄС у процесі прийняття законодавчих та регуляторних актів.

Зокрема, нова редакція Додатку XXVII до Угоди про Асоціацію, ратифікована Верховною Радою України 6 червня 2019 року, передбачає, що Україна повинна провести консультації з Єврокомісією щодо будь-яких законодавчих пропозицій у сфері енергетики до набрання ними чинності, незалежно від юридичної форми такої пропозиції, а також утриматися від введення в дію таких нормативних актів до отримання висновку Єврокомісії щодо їх сумісності з законодавством ЄС.

Це положення є важливим з огляду на те, що новообрані парламентарі у найближчі місяці планують розглянути низку важливих питань енергетичної політики: щодо статусу НКРЕКП, проблем функціонування ринку електроенергії та розвитку альтернативної енергетики.

Хочеться вірити, що у процесі руху до швидких результатів будуть дотримані міжнародні зобов’язання України і стандарти прозорості й обґрунтованості в процесі розробки та прийняття проєктів законів.

В іншому випадку, буде недоречно шукати підтримки й захисту у тих принципах міжнародного права, які можуть бути знехтувані державою.