Після прийняття Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) у травні 2018 року рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (№ 846/16 та № 1075/16), в якому суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, ринок заговорив про фактичне скасування мораторію на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення. Але очікування не виправдалися. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року по справі № 227/1506/18 зазначила, що рішення ЄСПЛ у цій справі не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Ухвалення рішення Великої палати Верховного суду постанови від 15 травня у справі 227/1506/18 могло стати визначною подією для всього аграрного ринку України й мільйонів власників земель сільськогосподарського призначення. Адже Верховний суд міг сформулювати правову позицію, яка на практиці відновлювала б порушене право власності на земельну ділянку. Розуміючи складність теми, її значний політичний і соціальний підтекст Касаційний цивільний суд передав зазначену справу на розгляд до Великої палати Верховного суду.

У результаті Верховний суд фактично самоусунувся від вирішення багаторічної правової проблеми заборони купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення. Без рішення залишилася юридична колізія між приписами Земельного кодексу України, що встановлюють земельний мораторій, і рішенням Європейського суду з прав людини. Згідно зі статтею 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.

Безумовно, Європейський суд з прав людини не може скасовувати чи змінювати норми національного законодавства України, і не може надавати дозвіл на відчуження земель сільськогосподарського призначення всупереч положенням Земельного кодексу України. Але суд в цій справі уникнув своєї основної функції — здійснення правосуддя. Констатація того, що земельний мораторій в Україні суперечить Конвенції про захист прав людини й основних свобод, є, щонайменше, підставою відновити порушене право конкретного суб’єкта в конкретній справі. Велика палата навіть не спробувала сформулювати позицію, як повинні вирішуватися такі «протиріччя», і який спосіб буде ефективним для захисту прав землевласників.

У справі 227/1506/18 і суд першої інстанції, і апеляційний суд посилалися на рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» не як на спеціальний дозвіл на вільний оборот землі, а як на підставу для зміни порочної юридичної практики. Аргументація Великої палати відверто слабка як для такої важливої ​​справи. Фактично, створюється прецедент для оскарження в Європейському суді з прав людини вже цього рішення національного суду.

Якщо ж відійти від питання низької якості українського судочинства, то для вітчизняної аграрної індустрії отримано ще один чіткий сигнал — необхідно якомога швидше вирішувати цю проблему в законодавчому полі. Сподіваємося, новий склад національного парламенту зможе зробити те, для чого не вистачило політичної волі у їх попередників. У цьому контексті кожне рішення суду про мораторій, як позитивне так і негативне, раз по раз підкреслює важливість врегулювання питання ринку землі в Україні.

Ігор Кравцов, керуючий партнер, керівник практики вирішення спорів, спеціально для видання «Юридическая практика»