Осінь — час не лише збирати вирощене, а й період загострення боротьби за нього в судах. Чи можна агровиробнику убезпечити себе від сторонніх зазіхань на свій врожай, зокрема від його арешту чи банального рейдерства?

Арешт за ухвалою суду

На жаль, ідеального механізму, який би на 100% зміг убезпечити сільськогосподарських виробників від можливого безпідставного арешту врожаю, не існує. Звичайно, є ряд так званих упереджувальних заходів, які вживають для зменшення ризику арешту й дозволяють своєчасно виявити судову ухвалу та швидко відреагувати на ситуацію.

Такими заходами, зокрема, є систематичний моніторинг інформації:

• на веб-порталі «Судова влада України» на предмет подання позовів проти компанії-агровиробника та звернення із заявами про забезпечення позову до його подання;

• в Єдиному державному реєстрі судових рішень на предмет наявності ухвал про накладення арешту.

Проте навіть за умови проведення постійного моніторингу ризик безпідставного арешту врожаю залишається досить високим.

Як свідчить практика, врожай може бути арештований як ухвалою про арешт майна в межах кримінального провадження, так і ухвалою про забезпечення позову в межах цивільної або господарської справи. Незалежно від того, ухвалою в господарській, цивільній чи кримінальній справі було накладено арешт, є два можливі шляхи його скасування:

• подання клопотання про скасування арешту майна повністю або частково (кримінальне провадження) або клопотання про скасування заходів забезпечення позову (цивільна або господарська справа);
• подання апеляційної скарги на відповідну ухвалу (для господарських і цивільних справ можливе касаційне оскарження ухвал про забезпечення позову після їх перегляду судом апеляційної інстанції).

Дуже важливо оскаржувати арешт максимально оперативно та по можливості:

• висвітлювати ситуацію (у тому числі й процес оскарження) у засобах масової інформації;

• звернутись із заявою про спробу незаконного захоплення врожаю до антирейдерського аграрного штабу.

Це допоможе привернути до справи суспільну увагу та збільшить шанси на оперативний та неупереджений розгляд скарги або клопотання судом. Крім того, зменшиться ризик незаконного привласнення вирощеного особою, якій він був переданий на зберігання ухвалою суду в господарській/цивільній справі, шляхом списання як зіпсованого.

Ефективне реагування

Порівнюючи ефективність кожного із зазначених заходів, спрямованих на скасування арешту, звернімо увагу на такі особливості.

Випадки скасування судом ужитих ним же заходів забезпечення позову за клопотанням учасника справи в цивільному та господарському процесах є радше винятком, аніж правилом. Тому на практиці в господарських та цивільних справах зазвичай більш дієвим є оскарження ухвали до суду апеляційної/касаційної інстанції.

У кримінальних провадженнях, навпаки, зазвичай більш ефективно подавати заяву про скасування арешту до суду першої інстанції, який його наклав, аніж апеляційну скаргу.
Слід пам’ятати, що ухвали про забезпечення позову в цивільних і господарських справах виконуються в порядку, установленому для виконання судових рішень. Тому для відтермінування передачі арештованого врожаю на зберігання визначеній ухвалою особі, яка, швидше за все, підконтрольна рейдерам, паралельно з оскарженням ухвали про забезпечення позову варто по можливості вживати заходів, спрямованих на затягування виконання такої ухвали.

Після скасування арешту не варто забувати і про можливість стягнути збитки, спричиненні безпідставним забезпеченням позову. Зокрема, агропідприємство, врожай якого безпідставно був арештований у межах господарської або цивільної справи, може звернутися до суду з позовом про стягнення збитків, спричинених такими заходами забезпечення.

Антирейдерські органи

За весь період існування проблеми рейдерства, у тому числі й аграрного, вже неодноразово наголошувалося на недостатній ефективності самих по собі змін, унесених до законодавства, для боротьби із цим явищем. Адже ключовим у даному випадку є питання подальшої реалізації на практиці. Зміни, метою яких було заявлено зменшення випадків рейдерства (у тому числі і в аграрній сфері), протягом останніх років постійно пропонували суб’єкти законодавчої ініціативи. Низку з них згодом було внесено, проте це не зупинило рейдерства.

Однією з головних складових успіху протидії рейдерській атаці є швидкість ужиття відповідних заходів. Однак агровиробнику, якого атакували, не завжди вдається забезпечити належне реагування, у багатьох випадках — не з власності вини.

Зокрема, правоохоронні органи зазвичай досить повільно реагують на дії зловмисників у разі привласнення ними врожаю, а судовий розгляд є довготривалим, що має негативні наслідки для сільгоспвиробника, які в подальшому дуже складно або навіть неможливо нівелювати.

З огляду на недостатню ефективність державних інституцій в боротьбі з рейдерством, у 2016 році була створена антирейдерська комісія (комісія Міністерства юстиції з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації), з 2017-го діють так звані антирейдерські аграрні штаби (оперативні штаби для забезпечення прав і свобод власників земель чи збіжжя при обласних державних адміністраціях), які мають забезпечувати швидке реагування на незаконні дії у разі захоплень.

Як відомо, антирейдерська комісія має повноваження скасовувати реєстраційні дії, проведені з порушенням закону. При цьому скарги розглядають у більш короткі строки порівняно із судами. Аграрні штаби у свою чергу покликані забезпечити швидке реагування в разі повідомлення агровиробником про незаконні дії, у тому числі правоохоронних органів.

Мін’юст не раз звітував про позитивні результати діяльності комісії та штабів у боротьбі з аграрним рейдерством, і в деяких випадках вони дійсно показали свою ефективність. Проте, як відомо, знаходяться чергові охочі зібрати чужий врожай.

Отже, недосконалість чинного законодавства не є головною проблемою в боротьбі з аграрним рейдерством. Найголовніша проблема — це відсутність випадків реального притягнення до відповідальності за такі дії як замовників, так і реальних виконавців.

Гарантії для орендаря

Не менш актуальним, зокрема з огляду на перспективи відкриття ринку землі, залишається захист орендарів у разі намірів власника продати ділянку. Законодавство встановлює ряд гарантій, якими орендар може скористатись у випадку прийняття власником рішення про відчуження ділянки.

Так, відповідно до закону він має переважне право на придбання орендованої землі у разі її продажу за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні — якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками торгів (ч.1 ст.9 закону «Про оренду землі»).

Орендодавець зобов’язаний повідомити в письмовій формі орендаря про намір продати ділянку третій особі із зазначенням її ціни та інших умов, на яких вона продається (ч.2 ст.9 закону).

У разі відмови орендаря від свого переважного права на придбання орендованої ділянки до її нового власника переходять права та обов’язки орендодавця за договором (ч.3 ст.9). Причому перехід права власності на орендовану ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (ч.4 ст.32).

Більше того, якщо йдеться про ділянки державної або комунальної власності, то орендар повинен дати згоду на їх відчуження (ч.4 ст.9).

Переважне право на купівлю ділянки сільськогосподарського призначення орендарем за умови сплати ним ціни, за якою вона продається, пропонує закріпити й урядовий проєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» (№2178). Ним ст.130 Земельного кодексу доповнюється ч.3 відповідного змісту.

Мінімізація ризиків

Утім, можливість ефективно реалізувати відповідні права залежить від низки додаткових факторів (наприклад умов чинного договору оренди). Тому орендарям варто самостійно й заздалегідь подбати про мінімізацію ризиків, які можуть виникнути внаслідок відкриття ринку земель.

Вирішуючи, яким чином можна найбільш ефективно захистити власні інтереси у випадку прийняття власником ділянки рішення про її продаж, орендарям необхідно провести «ревізію» укладених договорів оренди та визначити щонайменше:

• орендодавців та умови передання ділянок в оренду;
• строк дії договору оренди та порядок його продовження;
• чи наявні в ньому положення про можливість зміни умов договору оренди або його припинення у зв’язку зі зміною власника ділянки;
• чи своєчасно та в повному обсязі вносилась орендна плата за такими договорами (порушення відповідних умов може бути підставою для розірвання орендодавцем договору);
• чи допускались інші порушення умов договору орендарем та/або орендодавцем;
• чи внесено право оренди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
• чи наявні в орендодавців оригінали правовстановлюючих документів на орендовані ділянки тощо.

Далі орендар має визначитися зі своїми намірами щодо кожної ділянки на випадок їх продажу власником (ураховуючи дані, установлені за результатами «ревізії»), а саме:
• придбання ділянок/їх частини;
• продовження правовідносин оренди з новим власником;
• розірвання договору оренди окремих ділянок у разі їх продажу.

Після цього орендодавцю необхідно по можливості усунути встановлені недоліки, у тому числі й у договорах оренди. Наприклад:
• ініціювати продовження строку
договорів оренди;
• виключити умову договору, яка
дає можливість його розірвання у ви-
падку зміни власника;
• зареєструвати право оренди в ДРРПНМ;
• допомогти орендодавцям «відновити» оригінали правовстановлюючих документів на ділянки.

Крім того, варто додатково попередньо поспілкуватися з орендодавцями стосовно їхніх планів щодо належних їм ділянок після відкриття ринку земель.

Звичайно, проведення вказаних заходів не зможе убезпечити орендаря від недобросовісних дій з боку орендодавця. Проте в такому випадку подальший захист порушених прав може
здійснюватись у судовому порядку.

Юлія Стусова, старший юрист, спеціально для видання «Закон і Бізнес»