Ризик визнання виконавчого напису на аграрній розписці таким, що не підлягає виконанню, є істотно нижчим, ніж по відношенню до напису, вчиненого на договорі застави майбутнього врожаю.

Надання майбутнього врожаю в заставу кредиторам є одним з найбільш поширених інструментів забезпечення зобов’язань дрібних і середніх сільгоспвиробників при залученні ними коштів для проведення високозатратних заходів, зокрема, весняного посіву сільгоспкультур. Основна причина – відсутність у таких осіб достатнього обсягу ліквідних активів, які могли б виступити забезпеченням, співрозмірним сумі отриманої позики.

Невиконання боржником основного зобов’язання, забезпеченого договором застави майбутнього врожаю, надає кредитору право звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, що по суті являє собою початковий етап звернення стягнення на такий урожай. Основною умовою для реалізації даної процедури є наявність відповідного договору застави у нотаріальній формі.

У нотаріуса

Аналогічне право має і кредитор по аграрній розписці. Такі розписки складаються на бланках встановленої форми і підлягають обов’язковому нотаріальному засвідченню (статті 4, 6 Закону України «Про аграрні розписки»).

За загальним правилом, необхідною умовою для вчинення виконавчого напису нотаріуса, крім дотримання нотаріальної форми угоди, є безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника (частина 1 статті 88 Закону України «Про нотаріат»).

Вчинення виконавчого напису на договорі застави майбутнього врожаю здійснюється у загальному порядку і передбачає надання нотаріусу оригіналу нотаріально засвідченого договору та документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, а також встановлюють факт прострочення виконання зобов’язання (пункт 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172).

Таким чином, для вчинення виконавчого напису на договорі застави майбутнього врожаю необхідно надати лише оригінал відповідного договору і документів, які нотаріус визнає достатнім підтвердженням безспірності заборгованості. Але сьогодні закон не встановлює вичерпний перелік документів, які підтверджують безспірність заборгованості боржника, що дає підстави для звернення недобросовісних боржників до суду з вимогами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

До недавнього часу судова практика у справах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визначала в якості єдиної підстави для задоволення позову наявність судового спору щодо розміру заборгованості на момент вчинення нотаріусом такого напису (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 4 березня 2015 року у справі № 6-27цс15, постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14).

Однак пізніше Верховний Суд України сформував нову позицію, згідно з якою суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою дотримання нотаріусом формальних процедур і факту надання стягувачем документів, що підтверджують безспірність заборгованості відповідно до встановленого законом переліку документів (постанова від 5 липня 2017 року № 6-887цс17). Для правильного застосування положень статей 87 і 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі, встановити і вказати в рішенні, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав беззаперечну заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме в такому розмірі, як зазначено у виконавчому написі, і чи не було недозволених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на дату вчинення виконавчого напису.

Іншими словами, Верховний Суд України, приймаючи зазначену постанову, істотно розширив коло обставин, які підлягають дослідженню в ході оцінки судом безспірності заборгованості, чим фактично підвищив перспективи доведення боржниками незаконність виконавчого напису. У той же час новий Верховний Суд поки що не висловив свою думку щодо переліку обставин, що підлягають дослідженню e відповідних категоріях спорів.

Аграрна розписка

Чинне законодавство містить спеціальні положення, що вказують на документи, необхідні для вчинення виконавчого напису на аграрній розписці, серед них: оригінал аграрної розписки без відмітки про її виконання; завірена кредитором копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язань, відправлена ​​боржнику; оригінал розрахункового документу про надання послуг поштового зв’язку та опис вкладення, які підтверджують відправку боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язань (пункт 12 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172).

До того ж наявність аграрної розписки без відмітки про її виконання служить достатнім підтвердженням безспірності вимог кредитора по аграрній розписці (частина 1 статті 13 Закону України «Про аграрні розписки»). Тобто чинне законодавство фактично встановлює абсолютну безперечність вимог по невиконаній аграрній розписці, що повністю виключає можливість оскарження вчиненого на ній виконавчого напису.

Отже, ризик визнання виконавчого напису на аграрній розписці таким, що не підлягає виконанню, істотно нижче аналогічного ризику щодо виконавчого напису, вчиненого на договорі застави майбутнього врожаю.

Головна особливість процедури примусового виконання по аграрних розписках полягає в тому, що майно, надане в заставу за такими розписками, в обов’язковому порядку підлягає передачі на зберігання стягувачу (якщо урожай зібраний) протягом семи днів з дня відкриття відповідного виконавчого провадження (пункти 2-3 , 5-6 розділу ХІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 2 квітня 2012 року № 512/5).

Варто зазначити, що відмова стягувача (кредитора по аграрній розписці) приймати заставне майно на зберігання є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.

Таким чином, результативність примусового виконання аграрної розписки знаходиться в прямій залежності від наявності у стягувача можливостей для зберігання заставного майна (сільгосппродукції).

За загальним правилом, що застосовується в тому числі і в разі звернення стягнення на предмет застави за договором застави майбутнього врожаю, арештоване майно після проведення його опису і накладання арешту може залишатися у володінні боржника або передаватися на зберігання іншій особі, визначеній виконавцем (частина 1 статті 58 Закону України «Про виконавче провадження»).

До того ж аграрна розписка в силу закону не потребує внесення в неї змін у частині предмета застави сільськогосподарської продукції після збирання врожаю, як того вимагає договір застави майбутнього врожаю. Відповідно, на дату збору врожаю предметом застави по аграрній розписці стає відповідна кількість зібраної сільгосппродукції, а обов’язок доведення походження такої продукції покладається на боржника по аграрній розписці (частина 3 статті 7 Закону України «Про аграрні розписки»).

Таким чином, застосування аграрних розписок у відносинах, пов’язаних з накладанням стягнення на майбутній урожай сільгосппродукції, спрощує ідентифікацію предмета застави у порівнянні з договорами застави і забезпечує додаткові гарантії захисту прав кредитора, одночасно вимагаючи від нього забезпечення можливості прийняття на зберігання заставної сільгосппродукції.

 

Юрій Мосунов, юрист, практика вирішення спорів

спеціально для «Юридичної практики»  №14, 03.04.2018